25-летний защитник Григорий Ярмаш, неожиданно перешедший из Ворсклы в Зарю, встретился с фанатами полтавской команды.
Прощальная встреча продлилась более часа, и Григорий ответил на все вопросы поклонников Ворсклы. Избранные ответы новобранца луганчан – к вашему вниманию.
“В последнее время я был не особо доволен собой и игровым временем, предоставляемым мне на поле. Плюс пора было сменить обстановку, да и в финансовом плане Луганск предложил лучшие условия. Хотя были и другие предложения, но самым важным в этой истории был звонок тренера, именно после этого я принял окончательное решение”.
“Очень сложно уходить из команды, в которой я провел пять с половиной лет – одни из лучших в карьере. Тут было все: и дебют в национальной сборной, и выигрыш трофея, и борьба за выживание. Трудно предпринимать такие шаги. Я советовался со всеми: и с Николаем Петровичем, и с женой, и с родителями… Они говорили: это твое решение, тебе решать, как лучше. Посмотрим теперь, правильным ли оно было”.
После нескольких ответов фанаты и Григорий сами по себе перешли на украинский язык.
“Те, що було у нас п’ять років тому – тепер, можливо, починається і в Луганську.Прийшло нове керівництво, яке тільки рік керує командою. Вони починають все з нуля: як і Жеваго з Бабаєвим в Полтаві, перш за все, нові керівники розплатилися з боргами. Почали підтягувати поля, інфраструктуру … Зараз команда, можливо, і бореться лише за виживання, але в перспективі, якщо буде таке ж фінансування і ставлення до футбольної інфраструктури, – там буде такий же підйом”.
“Зараз по таблиці видно, що основне завдання Зорі – якнайдалі відірватися від зони вильоту, закріпитися в середині таблиці. А потім, можливо, будуть ставитися і інші завдання. Може навіть мова піде і про п’ятірку, я, принаймні, сподіваюся на це”.
“У Полтаві запам’ятався, звичайно, виграш Кубка України. А ще – мораторій на походи в клуби, який наклав Павлов після поразки від Бенфіки 0:4. Пригадую ще свій похід у фан-сектор”.
“У Луганську, я читав, середня відвідуваність – близько 10 тисяч глядачів. Не знаю, наскільки це правду пишуть. У Полтаві – менше, але це пов’язано зі стадіоном. Я б сам подумав: чи йти на футбол в дощ, адже наша арена не накрита. Честь вам і хвала, що ви в будь-яку погоду за нас вболіваєте. Подивіться на Донецьк: там на кожну гру по 25 тисяч приходить. Якщо більш комфортний стадіон був би у Полтаві, акції різні – зросла б і відвідуваність”.
“У Полтаві здружився з усіма, у нас дуже хороший колектив. І албанці, і серби, і українці – всі один з одним нормально спілкуються. Молодь теж всі можливості має, ніхто молодих не ображає. На полі, мабуть, краще за все взаємодіяли з Кулаковим на правому фланзі”.
“Рикун? Ось ви смієтеся, а Саша як дав Миколі Петровичу слово, що все буде добре (ви знаєте, про що я), так з першого до останнього дня тримав його. Я думаю, що якщо б він пройшов зимові збори з командою, то навесні всі б побачили абсолютно іншого Рикуна”.
“В українському чемпіонаті важко грати проти Мілевського – він чіпляється за мяч, підставляється. А ще відзначу Мандзюка з Оболоні – це по-футбольному нахабний форвард”.
“На вулицях не дуже часто з кимось спілкуюся – я ж машиною здебільшого їжджу. Але от була така історія кілька років тому, коли Ворскла місці на 13-14 йшла. На стоянці, де я машину залишав, дядько якийсь весь час, коли бачилися, підколював: мовляв, коли перша ліга? Я жартував: “Не дочекаєтеся!” А потім якось зачепило за живе – і ми у вирішальному останньому матчі виграли у Іллічівця 3:0″.
“Як розпочав футболом займатися? А у нас в селі, де я народився, більше нічого й не було: взяв собі мяча та й ганяєш”.
После долгого общения Ярмаш устроил автограф-сессию для фанов, а от них получил в подарок фотоальбом на память о выступлениях за Ворсклу.