Молодий хавбек “Зорі” розповів про закономірну перемогу над “Шахтарем”, наполеонівські плани команди Вернидуба і своє бажання зіграти у Лізі чемпіонів.
«Наберіть мене через годинку. Я щойно з тренування», – дещо втомлений голос 21-річного Максима Малишева не залишав сумнівів у тому, що футболіст зазнав чималого фізичного навантаження. Приблизно через шістдесят хвилин: «Інтерв’ю? А скільки у вас запитань?» – «Десь п’ятнадцять» – «Багато. Скоротити не вдасться?» У підсумку, автор цих рядків запитав навіть більше, ніж планував. При цьому, ми вклалися у якихось 12 хвилин.
Талановитий півзахисник «Зорі» виявився скромним і дуже самокритичним співрозмовником. Малишев не приховує хвилювання, обговорюючи війну. Розкривається, коли мова заходить про «Зорю» чи молодіжну збірну України. А ось суто про себе – відмовчується.
– Максиме, перед тим, як взяти зимову паузу, вашій команді належить зіграти у чемпіонаті із «Металістом», місце якого у топ-квартеті ви зараз і посідаєте. Чи готова «Зоря» до нових, значно складніших турнірних викликів?
– Звичайно, що готова, чому ні? У нас хороша команда, кваліфікований амбіційний тренер, тому можливо все.
– Конкуренцію «Зорі» за путівку в єврокубки складуть одразу шість клубів. Кого з них побоюєтеся найбільше?
– Це нормальна ситуація. Всі команди йдуть рівно. «Зоря» не боїться нікого, ми дивимося на свою гру. В кожному матчі налаштовуємося на перемогу.
– А ось вболівальники «Зорі» побоюються, що весною не впізнають свою команду, адже зараз рядом гравців цікавляться більш імениті клуби. Зокрема – «Шахтар». Зокрема – вами…
– Час покаже. Побачимо, як буде.
– Запитаю прямо: ви б хотіли повернутися у «Шахтар», щоб із другої спроби довести усім, чого варті?
– Звичайно, хотілося б. Напевно… Не буду кривити душею: хотілося б спробувати свої сили у топ-команді чемпіонату України, зіграти в Лізі чемпіонів. Було б цікаво перевірити себе – на що здатний.
– У цьому сезоні ви забили єдиний і переможний гол у ворота «гірників». Можливо, потім була розмова із Містером, або ж іншими представниками «Шахтаря»?
– Ні, ніяких розмов не було.
– У «Шахтарі» залишилися друзі?
– Так. Це, насамперед, Іван Ордець. З ним ми грали разом. Хто ще… Є там пару хлопців, з якими знаємося із молодіжних команд.
– Нещодавно ви втратили можливість поїхати на молодіжне Євро-2015. Наскільки це був болючий удар?
– Звичайно, образливо і прикро, що ми не пробилися на чемпіонат Європи. Дуже хотілося цього, команда довго йшла до мети. Але життя триває. Будуть нові виклики і цікаві етапи кар’єри. Потрібно рухатися далі. Німці, варто сказати, постали дуже хорошою командою. Ми відчули, що це одна з найкращих молодіжних збірних світу.
– Багато гравців «Зорі» були нещодавно запрошені Михайлом Фоменком у головну команду країни. Якщо ви наступного року гратимете не гірше, ніж цьогоріч, то виклик від Фоменка надійде і вам. Вірите в це?
– Потрібно грати не тільки не гірше, а навіть ще краще (Сміється). Варто працювати над собою, тоді і виклик, сподіваюся, не забариться. Що саме потрібно вдосконалити? Та багато є компонентів, які належить в собі розвивати. Не можу виділити щось конкретно. Я – молодий хлопець, тому багато чого не вмію.
– З юних років вам довіряли капітанську пов’язку – у «Шахтарі-3», молодіжній команді «гірників». Чому, як гадаєте?
– Навіть не знаю, що вам сказати. Важко це коментувати. Просто хлопці, які голосували, мені довіряли, от і все. Було дуже приємно відчувати їх довіру. Під час ігор різні були моменти, але я партнерам ніколи не роздавав «на горіхи». Навіщо «наїжджати», якщо всі ми – люди? А людям властиво помилятися.
– Ви народилися в Донецьку, а граєте за луганську команду. Тому – банальне, але, на жаль, актуальне запитання: що думаєте про війну на Сході?
– Мені неприємно. Хоча «неприємно» – це не зовсім правильне слово, воно не передає всієї суті. Це – горе. Гинуть мирні люди, дуже їх шкода. Боляче дивитись на те, що відбувається. Хочеться, щоб війна закінчилася якомога скоріше і на Сході настав мир. Щодня дивитися у новинах, як там вбивають… Стає дуже погано. У мене ж там багато родичів і друзів.
– Війна змінила ваше ставлення до росіян?
– Без коментарів!
– Як думаєте, коли «Зоря» зможе повернутися додому, зважаючи на зруйновану інфраструктуру і політичні реалії?
– Це складне запитання. Думаю, як тільки, то одразу. Це все ж таки Луганськ – це наш дім, ми там стільки зіграли, всі наші вболівальники там… Хочеться повернутися, як тільки трапиться перша нагода, щоб тішити їх нашою грою.
– Чи бувають дні, коли після перегляду новин із фронту вам зовсім не до футболу?
– Ні, такого за собою не помічав. Футбол – моя улюблена справа. Отримую від неї задоволення. Гра допомагає мені відволіктися від проблем. Обдумую зіграні матчі, прокручую подумки окремі епізоди.
– Назвіть три найбільш пам’ятні матчі, зіграні вами…
– Насамперед я б виділив матч із «Шахтарем», бо «Зорі» тривалий час не вдавалося перемогти «гірників». Перед грою, пригадую, ми всі горіли єдиним бажанням – переписати історію. В підсумку, відіграли дуже злагоджено, виконавши установку тренера. Перемогли не лише за результатом, але й по грі. Пам’ятним також було протистояння із «Феєнордом». «Зоря» отримала гарний досвід. Ну а третій матч у цьому списку виділити важко. Справа в тому, що ми дуже багато поєдинків провели на стабільно високому рівні, у нас не траплялося перепадів. Всі матчі по-своєму були важливими і відповідальними.
– Які нефутбольні інтереси в Максима Малишева?
– Кіно можу переглянути. З друзями поспілкуватися. Словом, звичайне у мене життя.
– Очікуєте зимових канікул?
– Так, відпустка вже спланована. Поїду з товаришами в теплі краї.
– Нещодавно читав про екстремальний відпочинок Дмитра Михайленка. Одного разу його із дружиною віднесло течією в Індійський океан – ледь врятувалися. З вами траплялося щось подібне?
– На щастя, від екстремальних ситуацій Бог милував. Завжди відпочинок проходив спокійно, без ексцесів. Вдавалося повністю відновити сили і благополучно повернутися у розташування клубу.